Гавайї можуть бути навіть у місцевому маршрутному автобусі
На фото та відео Ви можете побачити фото Наумова Андрія, який також обіцяв згодом дати бліц-інтерв’ю для блоґу села Новокрасне.

А ось друга частина відео про Пасху 2009-го року у нашому селі.

До речі, це відео можна дивитись у HD форматі. Як саме.

З деяким запізненням пропоную Вашій увазі першу частину відео про Пасху 2009 у селі Новокрасне

До речі, це відео можна дивитись у HD форматі. Як саме.

Найчастіше молоде покоління новокрасненців, що мешкають не у Новокрасному, зустрічаються у «антонівському» автобусі. Вашій увазі пропоную фото Анжели Наумової та Віталія Харленка. (фото зроблено у м.Южноукраїнськ).

(частина четверта)

Серед тварин, які користувалися особливою повагою всіх жителів села, була корова. Вона була годувальницею як для українців, так і для росіян, і саме з коровою пов’язано багато повір’їв, які існують і досі. Наприклад, три дні після того, як корова отелилася, абсолютно нічого не можна давати з дому, навіть віддавати борг, в часи релігійних свят корів кропили хрещенською водою, згодовували їм святкові страви та інше.

Утримання корів в приватному господарстві викликало ряд труднощів. Перше – годівля взимку. Відсутність лугів та часті засушливі роки зумовили жителів села ще в кінці ХІХ ст. штучно вирощувати сіно – для цього на земельних ділянках сіяли ячмінь і косили зеленим. Такий спосіб заготівлі сіна характерний тільки для півдня України. Друга проблема – випас. Як правило, в селі завжди використовувалася вигінна форма випасання череди по черзі. Правила такого випасання складалися протягом багатьох років і мені здається, що вони вже не змінюються століття.На пасовище корів виганяють після Великодня, якщо дозволяє погода, спроби змусити виганяти після Першого травня в селі так і не увінчалися успіхом (видно релігійність глибоко запала в душі моїх землків). Виганяли в перший день всі власники корів – «припасали»,а вже потім пасли по черзі по дворах. Існували і існують неписані правила щодо відповідальності пастухів, які за свою недбалість відповідають власною худобою або грошима по ринковій ціні. Корова втопилася чи «обдулася» (отруїлася внаслідок поїдання молодої свиріпи, люцерни тощо), загубилася або була вкрадена все це тягнуло відповідальність пастуха. Непередбачувані обставини, наприклад, вже на моїй пам’яті корову вразила блискавка, такої відповідальності не передбачають. У тих випадках, коли господар наймає пастухів, відповідальність все ж лежить на ньому На обід корів ніколи не приганяють, а «тирлують» – дають відпочити і коровам, і пастухам, Після того, як випаде сніг чи понизиться температура до сталих морозів, корів тримають в хлівах і годують сіном та соломою (як правило, ячмінною). З коровами пов’язані і ряд магічних дій. Мені відомо, що для того, щоб корова приходила додому сама, а не звертала в чужі городи, треба при першому виганянні на пасовище перегнати її через пилку, яка покладена зубцями від дому. В літературі описуються переганяння через тліючі головешки задля оберігання корів від злих сил, кропіння свяченою водою та інше. В нашому селі такий звичай, якщо і був, то вже втрачений, а от пилка залишилася, як і штани халошами до хвіртки (виходить в двох напрямках, а заходить лише в одному).

2007
Уривок з дослідної роботи
“Формування менталітету сільської багатонаціональної громади на півдні України
(на прикладі рідного села)
Автор: Хатунцева Юлія Сергіївна, 11 клас, Новокрасненська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Арбузинської районної ради Миколаївської області
Вчитель: Титаренко Олександр Іванович, вчитель історії названої школи

(частина третя)

Ще однією особливістю ведення зернового господарства саме на наших землях було супряжництво, коли кілька господарств спрягалися для виконання трудомістких робіт,наприклад оранки. Таке об’єднання зусиль було поширене як серед російського населення, яке практично, будучи державними селянами, завжди жило общиною, так і серед колишніх українських кріпаків. І сьогодні, значна частина жителів села не здає в оренду свої земельні паї, а об’єднуючи зусилля і наявні засоби виробництва, обробляють свої ділянки.

Не було особливої різниці і в вирощуванні городніх культур. Картопля, капуста, цибуля, часник, огірки, морква, пізніше помідори та редиска, гарбузи (кабаки, як їх називають в селі), столовий буряк та кавуни і дині – ось практично і весь асортимент городніх культур.

А ось в садівництві різниця була разючою, навіть сьогодні, в умовах змішаних шлюбів, традиційно російські частини села відрізняються відсутністю садів,тоді як в українській частині села таких садів багато.«Чому в вас садків немає?»,- запитують наших в анекдоті.– «Бо нє растуть», «А чому не ростуть?» – «Бо нє содим» Тому не випадково, що наше село, мабуть, єдине в районі, в якому немає вулиці Садової. Звичайно ж, сьогодні наявність садків вже не зумовлена ментальністю етнічної групи, проте факт залишається фактом. Хоча мені відомі і подібні приклади, зумовлені далеко не етнічною різницею. Я була вражена, порівнявши знаменитий хутір «Надія» – садибу видатного українського драматурга І. К. Карпенка-Карого та село, що знаходиться поряд.На хуторі – могутні дуби, плодові та ягідні рослини, а в селі тільки зарослі акації.І там, і там жили українці. Певно, причина не тільки в національних особливостях.

Що стосується інших культур, то виноград вирощували ще до переселення молдаван, шовківництво розвивалося завдяки «настановам радянського уряду, коли в Україні не тільки шовкопряд вирощували, а і навіть рис і кок-сагиз, з якого добували натуральний каучук.

2007
Уривок з дослідної роботи
“Формування менталітету сільської багатонаціональної громади на півдні України
(на прикладі рідного села)
Автор: Хатунцева Юлія Сергіївна, 11 клас, Новокрасненська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Арбузинської районної ради Миколаївської області
Вчитель: Титаренко Олександр Іванович, вчитель історії названої школи

Ось так можна влаштувати імпровізований концерт просто неба

Святкування дня села минулого року (2008) було перенесено на літо (замість осені). Певна річ , фотографії з нагоди цієї події з’являються трохи невчасно, але краще пізно, ніж ніколи.

День села у Новокрасному: дуже юні новокрасненці і не лише

День села у Новокрасному: дуже юні новокрасненці та художня композиція

День села у Новокрасному: дуже юні новокрасненці на фоні клуба

15 лютого воїни-інтернаціоналісти України відзначають на державному рівні День вшанування учасників бойових дій на території інших держав, ініціатором якого виступила Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів).

Учні новокрасненської школи теж не лишились осторонь і присвятили цій події невеличкий концерт.

Пропоную вашій увазі декілька відеороликів з цієї нагоди.

Оператор Юдкін Роман Олексійович

Валентин тут представляється, згадує про своє хобі та передає привіт.

Дякую за інтерв’ю, Валентине.