Posts Tagged With: Новокрасне

День Незалежності України у Новокрасному

До Вашої уваги кілька фотографій з Дня незалежності України, що відбувся у Новокрасному.

Читати далі

Advertisements
Categories: Історія, Події, культура | Позначки: , , | Залишити коментар

Концерт з нагоди 8 березня

Читати далі

Categories: Історія, Вихідці села, Події, Школа, культура, мова | Позначки: , , | Залишити коментар

Пасха 2009 р. у селі Новокрасне (частина перша)

З деяким запізненням пропоную Вашій увазі першу частину відео про Пасху 2009 у селі Новокрасне

До речі, це відео можна дивитись у HD форматі. Як саме.

Categories: Історія, Релігія | Позначки: , , , , | Залишити коментар

Даринка

Ось так можна влаштувати імпровізований концерт просто неба 🙂

Categories: Вихідці села | Позначки: , , | Залишити коментар

Релігія в житті села

Дохристиянських вірувань в селі немає, або я не знаю людей, які сповідують язичництво. Проте відомо, що значна частина дохристиянських вірувань успадкована християнською релігією.Прикладом цього можуть бути християнсько-язичницькі свята Івана Купала, Трійця (Зелені свята), Коляда. І навіть популярне побажання «Дай, Боже» є не що інше, як звертання до язичницького Даждьбога. Таким чином, в нашому селі існує фактичне двовір’я, але старі релігійні поняття наповнені новим змістом, якості дохристиянських божеств перенесені на християнських святих. А що стосується обрядів, то двовір’я тут проявляється особливо примітно. Посидження при мерцях до похорону – це по суті язичницький звичай, християнство додало тільки читання молитов. Проте таке становище не є особливістю нашого села – такі обряди були і є у всій Україні. А щодо нашого села, то його релігійність у всі часи була досить високою. Мабуть, найголовнішим чинником цього було те, що протягом всієї історії села в ньому була церква, а деякий час навіть дві одночасно – перша дерев’яна, відома вже в 1826 році і перетворена в Будинок піонерів в 30-і рр ХХст., повністю зруйнована в 40-ві і інша – кам’яна (освячена в 1912 році),яка функціонує і сьогодні. До речі, Свято-Успенська церква в нашому селі не закривалася ні на жоден день – ні в часи революцій, ні в часи більшовицького терору, ні під час німецької окупації в роки Другої світової війни. В той же час в навколишніх селах церкви були зруйновані або перероблені на клуби, склади і навіть конюшні. Цей чинник і зіграв, напевне, вирішальну роль в тому, що православна віра і є основою менталітету моїх земляків. Навіть після видання постанови про закриття церкви в 1930 р. жителі села (в основному жінки) відстояли свою православну церкву. І хоча в ХХ ст. в селі деякий час незначний вплив мали секти і українська автокефальна церква (для нашого регіону це рідкість), але провідну роль в суспільному житті села відігравала православна церква. І сьогодні, вже в ХХІ ст. Свято-Успенська церква УПЦ Московського Патріархату є головною, хоча незначна частина жителів села входить до секти свідків Ієгови. Можливо, що домінуюча роль православної церкви і відсутність конкуренції з боку інших релігій і конфесій створила досить толерантне ставлення до інших вірувань.

Свято-Успенська церква УПЦ Московського Патріархату

Свято-Успенська церква УПЦ Московського Патріархату

Ніяких конфліктів на релігійному ґрунті на рівні простих віруючих село ніколи не знало (може,не цікавилося церковними суперечками). Яскравим прикладом співіснування і співпраці різних конфесій може бути те, що за відсутності місцевого священника необхідні ритуали, пов’язані з похованням (хрещення може почекати) виконував священник з УПЦ Київського Патріархату з районного центру. Я не претендую на соціологічний опит, але я запитала всіх до єдиного дорослих жителів своєї вулиці про різницю між нашою церквою і церквою районного центру, і практично всі (62 64) взагалі не бачать різниці між двома цими конфесіями, а більшості факт належності двох церков до різних конфесій невідомий.
Щодо сектантів, то думка про те, що це вірування принесене в село вихідцями з західної частини України, хибна, бо свідки Ієгови з’явилися як віровчення переважно серед населення, яке вже давно втратило зв’язок з прабатьківщиною, і за своїм складом секта відображає національний склад села в цілому.
Таким чином, релігійність як складова частина ментальності нашої громади характеризується великим впливом на свідомість і поведінку людей, І вирізняється достатньою терпимістю до інших вірувань.

Уривок з дослідної роботи
“Формування менталітету сільської багатонаціональної громади на півдні України
(на прикладі рідного села)
Автор: Хатунцева Юлія Сергіївна, 11 клас, Новокрасненська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Арбузинської районної ради Миколаївської області
Вчитель: Титаренко Олександр Іванович, вчитель історії названої школи

Categories: Релігія | Позначки: , , , | 2s коментарів

Етнічний склад с. Новокрасне

Говорячи про етнічний склад села, слід зазначити, що умовно жителів села можливо поділити на дві частини – нащадки місцевих жителів і нащадки прибулих. Такий поділ теж умовний, бо місцевих жителів тут не може бути (до кінця ХХVІІІ ст. місцевість була незаселеною, а нащадків кіммерійців чи скіфів виявити неможливо).Тому під місцевим населенням слід розуміти нащадків тих переселенців на наші землі, які переселилися в кінці ХХVІІІ–на початку ХІХ ст. Як вже було сказано,в цей період сучасну територію села заселили українці Полтавщини і Харківщини, а також росіяни Курської губернії Якихось даних про поселення представників інших етносів в ХІХ ст. немає, хіба що в літературі згадуються єврей, який тримав шинок (спогади М.Кропивницького, який жив в селі в дитинстві), але євреї на той час жили скрізь і займалися торгівлею, і так, як їх кількість була мізерна, вони практично не мали ніякого впливу.

українці

Щодо інших етнічних груп, то слід відзначити досить численну групу українців–вихідців з Івано-Франківщини, які зберегли частину своїх звичаїв; молдаван, число яких за досить короткий термін не тільки значно зросло, але й посилився їх вплив на формування загальної ментальності сільської громади.Інші з десяти національностей, які є в селі, представлені однією-двома сім’ями або навіть однією особою,тому реально вплив представників цих етносів не відчувається. Але все-таки назвемо їх. В селі проживає дві сім’ї корейців (колишні сезонні робітники, які вирощували цибулю, приїхавши з Узбекистану), сім’я гагаузів (щоправда, змішана, але молодше покоління вважає себе гагаузами), дві чи три сім’ї ромів (хоча тільки в однієї особи записано в свідоцтві про народження–циган, в інших- молдавани),по одній особі представлені німці, чуваші, є двоє білорусів, сім’я грузинів.З введенням закону про те, що національність в паспорті не вказується, практично неможливо встановити відсотковий склад жителів села за етнічною ознакою, бо при останньому переписі населення національність вказувалася зі слів, до того ж кількість змішаних шлюбів дуже велика. З 175 учнів нашої школи тільки 102(58,3%) можуть точно визначити свою національність, бо національність батьків однакова, решта ж народилася в змішаних шлюбах. Крім того, в умовах єдиного радянського народу при реєстрації не дуже звертали увагу на національність.Як анекдот до сьогоднішнього дня розказують в селі випадок з однією шанованою жителькою села: тато – українець, мама –мордвинка, а вона – росіянка. І такі випадки були непоодинокими.

Росіяни

В історичних джерелах і в свідченнях старожилів згадуються також «лятвини», які проживали здебільшого в сусідньому селі, але в нашому теж. Саме їм приписується своєрідна говірка, популярна і до цього часу в селі: йон, йона, белий тощо.Існують різні версії походження цієї групи, але найбільш вірогідною є думка, що це білоруси (Велике Князівство Литовське було насамперед білоруським) .Проте сьогодні білорусів в нашому селі практично немає, як, до речі, і литовців.

Тому обмежимося загальним висновком. Населення села, в якому я живу,є за своїм етнічним складом багатонаціональним.Переважну частину населення складають українці (65%). Збільшення кількості українців багато в чому сприяло і те, що після отримання Україною незалежності багато людей, які народилися в змішаних шлюбах, стали вважати себе українцями (особливо багато таких серед тих, хто народився в україно-молдавських шлюбах). Збільшення частки українського населення в селі дало змогу перевести в 2000 році школу на українську мову навчання.Сьогодні тільки три класи продовжують навчання російською. Причому така зміна пройшла досить цивілізовано, після вивчення не тільки національного складу села, але і з врахуванням думки батьків. Мені здається, що відсоток українців вже давно був більшим за 50%, але за давньою звичкою село вважали російськомовним.

Частка етнічних росіян, незважаючи на те, що з кожним роком їх кількість зменшується, залишається досить високою – більше 28 %, близько 7% молдавани (і хоча їх реальна кількість більша, нащадки зі змішаних шлюбів обирають українство).

молодовани

Окрім чисто національної належності, викликає інтерес і той факт, що серед жителів села, які вважають себе українцями є вихідці з Галичини, Північної Буковини, Слобожанщини, Центральної України, Одещини, різних районів Півдня; серед росіян,крім тепер вже місцевих жителів – вихідці з Донбасу, Курщини і навіть Вологодщини і Далекого Сходу (Хабаровський край і Магаданська область), серед молдаван –практично всі, хто народився раніше 1990 року, народилися в Молдавії, причому в районах, де проживає тільки молдавське населення – вихідці з Придністров’я особисто мені не відомі.

Все це свідчить про складність оцінки етнічної ситуації в селі і, можливо, є негативним явищем, проте з іншого боку, представники різних етнічних груп,різної місцевості внесли своє в звичаї і традиції села,взаємно збагачуючи різні культури і створюючи нову спільність. Мені інколи здається, що наше село в цьому дещо нагадує Канаду з її англо- і франкоканадійцями, а також українцями (в нас донедавна було щось схоже: росіяни, українці і молдавани, тепер те ж саме, тільки на першу сходинку виходять українці). Цікаво, як взаємодіють між собою менталітети канадійських націй?

Уривок з дослідної роботи
“Формування менталітету сільської багатонаціональної громади на півдні України
(на прикладі рідного села)
Автор: Хатунцева Юлія Сергіївна, 11 клас, Новокрасненська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Арбузинської районної ради Миколаївської області
Вчитель: Титаренко Олександр Іванович, вчитель історії названої школи

Categories: Історія | Позначки: , | 4s коментарів

Голодомор у Новокрасному

Щосуботи біля пам’ятника невинно загиблим під час голодомору 1932-33 років у Новокрасному з 2-го листопада протягом чотирьох тижнів збираються представники школи, сільської ради, лікарні та дитячого садка, аби вшанувати пам’ять загиблих земляків.

Голодомор 1932-33 років

Голодомор 1932-33 років

Невинно загиблим новокрасненцям 1932-33 років

Невинно загиблим новокрасненцям 1932-33 років

Невинно загиблим новокрасненцям 1932-33 років

Невинно загиблим новокрасненцям 1932-33 років

Categories: Історія, Події | Позначки: , , , | Залишити коментар

Блог на WordPress.com .